Тред №557899

Украинский миф и его разоблачение:

"3333 студенти, розстріляні за українську мову". А якщо перевірити?..

Павло Зуб'юк Громадський активіст, публіцист, фотограф. Живе у Києві

Спочатку у Фейсбуці активно репостили ось таку картинку:



Обидві картинки були поширені сотнями людей, ніхто навіть не поставив собі запитання: звідки взялися ці красиві цифри – 33 і 800? Чому невідомо прізвища жодного з тих 33-х і 800-та? Це ж не 1930-ті роки, до кінця 1950-х мала б дожити більшість репресованих, і хтось із них напевне – до 1991-го. Крім того, навряд чи зникнення аж 800 студентів залишилося б непоміченим усіма іншими спудеями університету – тим паче, що за пару років почалася "відлига".



Пошукаймо в інтернеті.

"1951 (!) року за вироком закритого судового засідання розстріляли 33 студентів Харківського університету за ... відмову складати іспити російською мовою, 800 ‐ репресували; так, нізащо, загубили життя юних обдарувань, сповнених кращих сподівань. Ось у який спосіб Харків став "русским городом” – цитує науковець з ЛНУ імені Івана Франка статтю Албул С. Студентів Харкова розстріляли за відмову складати іспити російською мовою //г-та Молодь України. — 2000. — 28 вересня.

Не залишається байдужим і автор сайту "Майдан": "Вражаючий факт, який засвідчує, як ще у цілковито заледенілу сталінську добу, а саме – в 1951(!) році студенти Харківського університету не побоялися висловити свій протест проти складання іспитів російською мовою. Розправа, що надійшла, приголомшує своєю жорстокістю: згідно з вироком закритого суду, 33-х найактивніших студентів було розстріляно, близько 800 (!) студентів репресовано (див.: Петровський В. Тридцять три нескорені українці. – “Вечірній Київ” від 5 квітня 1996 р.). Думаю, що це можна використовувати в агітації на Східній Україні".

Тим часом з обговорення у Вікіпедії стає зрозуміло, що стаття Албула посилається на статтю Петровського, тобто вперше "Харківський розстріл" вигулькнув у Петровського. Ще з обговорення стає відомо таке джерело, як "Визвольний шлях" 1966 року. Зацитую.

"Русифікація вищих і середніх навчальних закладів дійшла так далеко, що у Львівському університеті в 1953 році студенти, не витримавши, підписали прохання до уряду, домагаючись української мови у викладанні лекцій. У відповідь на це, з наказу Москви, розстріляно 33 студенти, що підписали прохання. Про це писали швайцарські та інші газети."

Отже, 1966 року проф. Д. Нитченко писав про 33 львівських студентів, яких стратили за вимогу "української мови у викладанні лекцій". За 33 роки студенти "переїхали" в Харків, де загинули вже "за відмову складати іспити російською мовою", потягнувши за собою у репресивне пекло ще 800 однокурсників.

Зрозуміло, що в цій ситуації ми маємо справу з більш ніж очевидним історичним міфом, який охоче поширюють люди, котрі щиро вважають таку інформацію "справжньою українською історією". Цих людей можна зрозуміти і навіть пошкодувати  – адже (пост)совкова історична амнезія в нашому суспільстві справді сягнула межі абсурду, але виправдати їх все-таки неможливо.

Я розумію, що "студенти" – це взагалі такий сакральний образ. Юні, розумні, ідейні. Якщо треба зобразити найзворушливіших жертв режиму, то найкраще на цей образ підходять саме студенти, цвіт нації, страчене майбутнє. Але бажання відкрити світові такий промовистий, символічний факт нашої історії здатне зіграти на руку саме тим, хто оголошує всі злочини більшовиків "переписуванням історії".

Поширення "патріотичних", "щиро-українських" побрехеньок не лише не краще, але й гірше від аналогічних побрехеньок із протилежного боку. Я не хотів би, аби "свідомий українець" виглядав настільки ж комічним персонажем, як однодумці відомого "свідомого киргиза" Абдилдаєва, які ламаною російською доводили що "зима не будет", а киргизи походять напряму від Адама.

Тим більш безглуздо вигадувати якісь нові символічні жертви в нашій історії – нам що, справжніх бракує?..

Комментирует тот самый Ростислав Ищенко в Мордокнижнике:

Да это даже обсуждать не стоит. В 1951-м году! Студенты! В Харькове! Отказались сдавать экзамены по-украински! Были расстреляны!

Во-первых, попасть в студенты при Сталине не то же самое, что сейчас. Тогда полное среднее образование (десятилетка) было достижением, а сейчас повальное высшее и на вопрос: "Почему набираем в ВУЗы идиотов?", - "патриоты" отвечают: "А що ж, сільській дитині вже не можна й освіту отримати, як її в сільській школі нічому не навчили!" Тогда студенчество в целом было более чем лояльно по отношению к власти.

Во-вторых, даже во Львове нельзя было бы найти несколько десятков студентов, которые отказались бы сдавать экзамен на русском, да и сразу бы возник вопрос: "А на каком языке они сдавали вступительные экзамены? Или "свидомисть" в них проснулась в ВУЗе?"

В-третьих, а за что расстреливать-то? Тысячи бандеровцев, у которых руки были по локоть в крови получили по 3-15 лет лагерей, а многие и вовсе были амнистированы (правда, пришлось потом от односельчан удирать, чтобы не убили). Получается что коллаборанты - бандиты и убийцы получали умеренные сроки, а то и оставались на свободе, а молодых дураков та же власть взяла и расстреляла. Так быть не могло, сталинский репрессивный аппарат и когда репрессировал за дело, и когда без дела действовал в одной логике.

В-четвёртых, ни одной фамилии, и это от наших нацистов, которые готовы предъявить паспорт Адама с надписью украинец в графе "национальность" (паспорт Евы не нашли. поэтому о её национальности молчат). В-пятых, пропажа тысячи человек и миллионном городе, да ещё, в основном детей элиты (простой люд тогда в ВУЗы попадал мало, время было трудное и многие послед семилетки шли работать или в ремесленные училища, а уж потом в технические ВУЗы) могла ли пройти незамеченной? Да ещё если эта тысяча устроила скандал по поводу языка сдачи экзамена, что для любого ВУЗа сталинской эпохи было нонсенсом.

Я учился в Киевском государственном университете имени Шевченко в 1987-1992 году. Многие из моих однокурсников стали свидомитами, многие были в Рухе уже в 1989 г. Украинизация уже втихую поощрялась. И тем не менее преподаватели, знакомясь с курсом, спрашивали либо: "На каком языке Вам читать лекции?", - либо, если уж очень хотели: "Можно ли я буду читать по-украински". И в 99%-х слушателей аудитория, не боявшаяся КГБ и не млевшая от советской власти, по большей части вполне симпатизировавшая демо-нацистам, отвечала: "На русском!"

Наконец, последнее, один курс, один поток, это, в зависимости от величины и профиля ВУЗа, от 40 до 150-200 человек (в среднем 70-100). Следовательно, чтобы набрать тысячу "отказников" должны были бы взбунтоваться как минимум два факультета в полном составе, а то и весь университет. Учитывая то, как решал вопросы Сталин, после такого университет Карасина просто бы расформировали, а кого могли бы расстрелять, так это деканов, ректора и даже первого секретаря Харьковского горкома, а то и обкома партии. Здесь действовала железная логика: "Раз прошляпили работу крупнейшей антисоветской организации в крупнейшем на тот момент ВУЗе Украины и одном из ведущих университетов страны, значит содействовали врагам, сами же этой организацией и руководили".

В общем, слабость свидомизма в том, что его мифология рассчитана на пещерных, клинических идиотов, которые два и два сложить не в силах. Потому-то свидомизм и обречен. Если сбудется мечта свидомых и все станут свидомыми, народ вымрет, поскольку ничего не сможет производить, зато будет на "чистом" галицком наречии просить сосиски вырасти прямо не дереве и уже в варёном виде.